Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [560]
Пошук
Наше опитування
За кого будете голосувати на парламентських виборах?
Всього відповідей: 160
Друзі сайту

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей


Головна » Статті » Мої статті

Хто такий Дмитро Донцов?

Хто такий Дмитро Донцов?

- Донцов, Ви ж порядна людина, чому Ви
не є большевиком?
- Якраз тому, Мануїльський, - відказав я.

З Щоденника, 5 липня 1918р.

І пізнаєте правду, - а правда вас вільними
зробить!
Євангеліє від Іоана,8,32.

Хто такий Дмитро Донцов?
1.

Начну свій нарис здалеку. З того, що прочитав на сайті у Світлани Іванівні Скорик гарну статтю шанованого мною Євгена Миколайовича Грінберга про літературну критику, чи потрібна вона взагалі і які дії вона виконує своїм існуванням.
Думаю, що вона потрібна, бо критика, з одного боку, виконує важливу роль пропаганди самої літератури, читачі, таким чином, отримують у руки компас, щоби орієнтуватися у неосяжному морі літератури, згадайте того ж самого Бєлінського чи вже нашого Корнія Чуковського. А з іншого боку, критика допомагає письменнику розібратися з самим собою, зрозуміти, хто він є у цьому великому океані літератури, куди йти, як писати, що посилювати у своїй творчості, від чого відмовлятися. Зрозуміло, коли ця критика толерантна, виважена, дружня. Але і в негативній критиці є своє раціональне зерно, треба тільки його спокійно знайти.
Я, наприклад, дуже багато для себе зрозумів, коли прочитав оповідання Василя Стефаника. Побачив, як треба писати, куди треба рухатись, що відтворювати у своїх творах. Ходив, як і багато з моїх колег, на засідання обласної спілки письменників, але розмови, які там виникали, нічого не давали для професійного росту, ні мені, ні всім тим, хто приходив туди, щоб почути живе, доброзичливе слово про ті пошуки, які вів кожний із нас. Тут Євген Миколайович правий, нікому така критика непотрібна.
Але я вислуховую і прочитую все, що стосується моїх творів. Людині збоку завжди бачиться більше від тебе. Щось таке може розпізнати, що ти сам тільки про це починаєш здогадуватися або зовсім не знаєш.
Тому з увагою прочитав зауваження Павла Борисовича Бауліна на мій матеріал про внесок наших земляків у історію тієї держави, де віками знаходились українці і який теж з`явився на сайті Світлани Іванівни Скорик. Попри всі ідеологічні розбіжності з Павлом Борисовичем, я до нього, як поета і творчу людину, відношусь з повагою, бо на зорі моїх літературних спроб, коли я ще писав російською мовою, Павло Борисович активно підтримував мене, друкуючи мої оповідання в обласній газеті «Наш город», де він працював.
Я якось розбирав свій архів і подивувався, як багато тоді було надруковано моїх новел саме у цій газеті. Кожний, хто пише, зрозуміє, як це багато значить для самоствердження літератора. І тому Павлу Борисовичу я можу тільки сказати велике спасибі за це!
Але коли Павло Борисович написав, що Дмитро Донцов не гордість нашого краю, а ганьба, то, зрозуміло, що тут треба спокійно і виважено розібратися що до чого. Бо, як сказав Арістотель: «Amicus Plato, sed magis amica veritas!» Тобто, «Платон мій друг, а істина – ще більший друг!»

2.
Дмитро Іванович Донцов відноситься до тих постатей, біографії яких у виданнях радянського часу знайти було неможливо.
Пригадую, як під час навчання в Одеському університеті, лаборант кафедри України, людина енциклопедичних знань, Василь Терентійович Галяс, сміявся, тримаючи в руках якійсь том радянської енциклопедії:
- Троцькізм є, а Троцького немає!
Дійсно, Донцова ви не знайдете ні в «Радянської енциклопедії історії України», ні в «Краткой литературной энциклопедии», які були видані в 60-х – 70-х роках ХХ століття. Хоча на всіх ідеологічних перехрестях того часу Донцова безупинно лаяли. Але ця критика не приставала ні до Донцова, ні до тих, хто слухав цю критику. Бо радянські люди звикли до подібного явища, знали, що раз критикують, то значить там щось є.
Перша біографія Донцова з`явилась в другому томі «Енциклопедії Українознавства» у 1955 році, яка почала виходити за кордоном зусиллями видатного українського вченого Володимира Кубійовича.
До речі, саме ця «Енциклопедія Українознавства» прислужилася до того, що на Україні терміново почали видавати «Українську радянську енциклопедію», на чолі з поетом - академиком Миколою Бажаном.
Дмитро Донцов народився 17 серпня (за старим стилем) 1883 року в Мелітополі, тепер Запорізька область, в сім`ї заможних людей. Донцови мали великі прибутки з маєтків, які здавали в оренду, та з торговельного підприємства, яке успішно розвивалося.
Батьки Донцова повмирали в ранньому віці, коли йому було тільки одинадцять років. Батько помер у 1894 році на 54 році життя, а мати, яка мала всього 39 років, у наступному році. По смерті батьків ним, його сестрами і братами опікувалася рідня по матері.
Дмитро Донцов здобув початкову й середню освіту в Мелітополі, закінчивши там реальне училище, яке готувало кандидатів до вищих технічних учбових закладів. Але Донцову не подобалися технічні науки і тому він склав додаткові іспити за гімназію, яка давала право на вступ до університету.
Донцов покинув Мелітополь у 1900 році й переїхав до Царського Села біля Петербургу, де доповнив свою середню освіту. Склавши іспити, він записався на юридичний факультет Петербурзького університету.
Він отримав блискучу освіту, бо крім занять у Санкт – Петербурзькому університеті, Донцов студіював право, так склалися обставини, ще у Віденському і Львівському університетах. Закінчивши навчання, став доктором юридичних наук.
Блискуче знав кілька європейських мов – німецьку, англійську, французьку, польську… Вільно володіючи ними, писав для багатьох видань Німеччини, Австро – Угорщини, Польщі, Швейцарії, а після війни і у Сполучених Штатах Америки, не кажучи, про майже всі українські видання в еміграції. До цього треба додати, що Донцов до 1908 року, до своєї еміграції, активно друкувався в російських і українських виданнях.
В нього навіть є коротенька екзотична біографічна сторіночка, коли він був редактором журналу «Батава» у 1940-1941 роках у Бухаресті!
Вирізнився він серед багатьох учасників антицарського соціалістичного руху на Україні і в Росії у липні 1913 року, коли виступив у Львові, куди занесло його емігрантське життя, на ІІ Всеукраїнському студентському конгресі з промовою «Сучасне політичне положення нації і наші завдання», де він виклав свою програму «сепаратизму», тобто цілковитого відокремлення України від Росії і заснування незалежної Української держави.
Його виступ спричинив ефект несподівано розірваної бомби. Російські газети різко засудили цей крок. А такий впливовий тоді політичний діяч Росії, керівник партії кадетів, професор Павло Мілюков навіть виступив у Думі з гострою критикою Донцова.
У тодішній соціал-демократичній пресі проти нього також висловлювався і Ленін. Тобто, чи не вперше проявилося це об`єднання усіх спектрів політичної думки в Росії, коли справа стосувалася незалежності України, - від правих (Мілюков) до лівих (Ленін)!
Один з учасників конгресу згадував потім, що після промови зал ошелешено дивився на доповідача широко відкритими очима. Ніхто не чекав, що якійсь невідомий емігрант з під російської України може виступити з такими революційними вимогами.
Але для Донцова це був перший крок у титанічній боротьбі за відновлення Української Самостійної Держави. З незабутнього його реферату у 1913 році і до самої смерті у 1973 році – цілих 60 років свого свідомого життя він бив у одну й ту ж саму точку: Україна повинна бути незалежною, українці повинні створити свою власну, незалежну державу!
Мені це нагадує слова римського сенатора Катона, який кожний свій виступ у Сенаті у вічному місті закінчував словами «Ceterum censeo Carthaginem esse delendam!».Тобто, «Я думаю, що Карфаген повинен бути зруйнований!»
За 60 років своєї невсипущої, безупинної праці Донцов написав сотні статей, випустив більше як півсотні монографій і збірників статей.
За ним полювали агенти царської охранки, Директорії та більшовицьке ДПУ, а згодом і польська таємна поліція defenzywa, німецьке гестапо, а після війни агенти НКВС.
Та ніщо йому не заважало йти по раз обраному шляху: Україна повинна бути незалежною!
В передвоєнні роки він видавав журнал «Літературно – Науковий Вістник», згодом «Вістник», який став дуже популярний серед читачів. Навіть потрапляв у підсоветську Україну.
Роль його у формуванні думки українського читача можна порівняти з впливом журналу «Новый мир», коли його редагував видатний російський поет Олександр Твардовський, який багато зробив для виховання незалежної думки у радянського читача.
1 вересня 1939 року, коли почалася ІІ - га світова війна, польська поліція арештувала Д.Донцова і відправила його до концтабору у Березі Картузькій, де він знаходився аж до падіння польської держави.
Цим завершується перший, найбільш плідний етап, в діяльності Дмитра Донцова.

3.
Після того, як закінчилися поразкою національні змагання за Українську Державу у 1917-1921рр, він ґрунтовно проаналізував ці події і дійшов висновку, що треба робити, щоб Україна наступного історичного підйому перемогла.
Головний висновок, який зробив Донцов, це те, що суспільство на Україні не було готове до розвитку подій, не була озброєна ідеєю створення української незалежної держави, не робила потрібні організаційні кроки. Наприклад, більшість членів Центральної Ради вірили у союз із Росією, намагалися оформити з нею федерацію. А коли з цього нічого не вийшло, то час був безповоротно втрачений і вони, а потім і Директорія, пливли вслід подій, не могли опанувати становище.
Те, що це була фатальна помилка, показує подальший розвиток подій. Всі члени Центральної Ради, а серед них була більшість соціалістів і федералістів, які потрапили до рук більшовиків, були знищені.
Якби Петлюра об`єднався із Махном в боротьбі проти більшовиків, то радянська влада ніколи б не встояла на Україні. Це Махно почав розуміти тільки в еміграції у Франції. Та було вже запізно.
Замість того, щоб будувати українську незалежну державу, Махно весь час, коли виникали обставини, об`єднувався із більшовиками а вони, при першій нагоді, розстрілювали своїх союзників, а Махно, не дивлячись на це, уперто сунув голову у пащу революційного Молоха. Добре ще, що йому самому вдалося емігрувати.
Коли на березі річки чи якогось водоймища знаходяться двоє людей, один вміє плавати, інший – ні, і їх зіпхнули у воду, то один, той, що вміє плавати, поплив собі, а інший, що не вміє триматися на воді, починає захлинатися, намагаючись не загубити під собою землю.
Отак, за Донцовим, ведуть себе люди у політиці, ті, хто озброєний українською національною ідеєю, пливуть собі упевнено по бурхливому морю політики, а інші, неозброєні, топчуться на місці, події їх застають зненацька, вони не знають, як на них реагувати і в кінцевому результаті програють.
Ось так розвивалися події на Україні у 1917-1921рр. Поки Центральна Рада плямкала собі на березі соціалістичної думки, більшовицька Росія напала на неї і зуміла перемогти.

4.

Таким чином, після закінчення війни на Україні за національну державу Донцов, аналізуючи події, зрозумів, що потрібно виховувати самосвідомість нації, щоб, коли виникне нова ситуація, нація встала у всеозброєнні і була готова боротися за свої цілі. І він усі свої непересічні здібності публіциста та літературного критика у міжвоєнний час кинув на це.
Статті і наукові розвідки, монографії і літературні огляди, як з рогу достатку, посипалися з-під пера Дмитра Донцова. В них він обстоював одну, єдину думку: Україна повинна бути незалежною.
Дійсно, у росіян є Російська держава, яка захищає свою титульну націю, у поляків Польща, яка теж стоїть на обороні свого народу, у євреїв є Ізраїль, який пильно дивиться, щоб ніхто ніде у світі не образив єврейський народ! А коли мова йде про українців, які хочуть теж мати свою власну державу, то тут і починається! І Мазепа зрадник, і Петлюра зрадник і бандит, і Бандера бандит, бандит і зрадник! І взагалі увесь український народ зрадники і бандити і їм місце тільки десь під Воркутою, а ще краще, на Магадані.
І вже був підписаний у 1944 році такий наказ про переселення з України увесь зрадницький народ, та тільки в останню мить виявилося, що немає стільки вагонів, щоб вивезти увесь братній український народ у Сибір несходиму. Та й ще заважали чотири українські фронти на Заході, хто знає цих українців, як вони себе поведуть у такому випадку.
Вирішили інтернаціоналісти з Кремля утриматись, скрегочучи зубами, хоч і дуже хотілося. Але коли могли, то робили свою чорну справу, використовуючи відсутність в українців власної держави.
Це і голод 1921 року, і знищення українського селянства у 1929-1933 роках, і голодомор 1933 року, і знищення української інтелігенції у 1934-1937рр, і залізні граблі 1941-1944рр в обидві сторони по Україні, і голод у 1947 році, все було зроблено радянською владою, щоб українці забули про незалежність.

5.
Та пропаганда Донцова зробила свою справу. Хоч йому досягти до підсоветської України майже не вдавалося, але на Західній Україні він вів пропаганду досить вправно.
Нові покоління українців піднялися в шеренгах ОУН спочатку проти польських шовіністів, а коли почалася Друга Світова війна, то проти німецьких і радянських імперіалістів.
Дружина згадує, як вони у Марганці, куди їх занесло після війни, переносили голод у 1947 році, як було важко і як люди скрізь голодували.
Наша сім`я жила після війни у Львові і такого голоду у нас не було. Хлопці з УПА не дали владі вивезти із сіл врожай, а у Львові сама влада забезпечувала місто хлібом, щоб показати, що у неї все гаразд і все під контролем.
Мама вистоювала нічні черги під магазином і брала, як найстаршого, мене з собою і я теж стояв під зачиненими дверима магазину і напружено чекав, коли ж прийде робітник і почне продавати хліб по карточках.
І коли ми вже з мамою поверталися з магазину і я йшов біля неї і вдихав приємний запах скоринки хліба, то навіть і не підозрював, що це вперше у своєму житті перетинаюсь із Дмитром Івановичем Донцовим.

6.
Це, мабуть, найбільша нагорода для мислителя, політичного діяча, коли за ним йдуть люди. А Донцов своєю пропагандою чинного націоналізму підняв молодь а за нею й інші верстви населення Західної України на боротьбу за відновлення української державності.
І це йому найбільший пам`ятник на землі. Бо це святе: національно-визвольна боротьба поневоленої нації. Хто може в неї кинути камінь?
Коли в 60-х роках минулого століття африканський континент звільнявся від колоніальної залежності, то трудящі Радянського Союзу аплодували їм. А коли справа дійшла до народів Радянського Союзу, уярмлених в цій державі, то тут і почалося: «Ріжете по живому!» «Всім можна, а вам ніззя!» І багато чого чули і чуємо з цього приводу.
А якщо відверто казати, то Росія, це кілька областей навколо Москви, оце і все. А все інше завойоване московськими царями. І якщо Шотландія збирається відновити свою державність, то я думаю, що і народи Росії теж мають на це право.

7.
Незважаючи на те, що за Донцовим полювали все життя, але йому пощастило і він помер у солідному віці, у 1973 році в Канаді на 90-му році свого життя.
Його вважали своїм вчителем такі непересічні особистості нашого народу, як поети і прозаїки Є.Маланюк, О.Теліга, Л.Мосендз, Ю.Клен і О.Ольжич.
Є.Маланюк в одній із своїх робіт написав: «…часом ми задихалися. Аж ось несподівано… перше число відновленого Літературно-Наукового Вісника. Ім`я редактора – «Д-р Д.Донцов» - ми вже чули, але тільки ім`я… Але від того першого числа ЛНВ вже дихнуло на нас першим передчуттям можливої відповіді. Це вже було щось як би прорив облоги…»
Донцов постійно відстоював українські інтереси і залишався запеклим ворогом Росії, як «білої» так і «червоної». На жаль, демократичної Росії і досі немає.
Але подивіться, що відбувалося в Європі після першої світової війни! Пілсудський, Масарик і Маннергейм зробили у себе, відповідно, у Польщі, Чехо-Словаччині і Фінляндії те, що пропагував Донцов на Україні і не змогли зробити Михайло Грушевський і Симон Петлюра. А Версальський післявоєнний договір розірвав Україну поміж чотирма державами: більшовицькою Росією, королівською Румунією, відродженими Польщею і Чехо-Словаччиною.
Чому Версаль дав дозвіл на розподіл між цими державами одного із самого багато чисельного народу Європи, українців, категорично відмовивши йому в праві на волю і на власну державу? Чому цивілізований світ мовчав, коли в страшних муках від голоду в 1932-1933 роках гинули мільйони українців в підсоветській Україні?
Як можна після всього цього кидати каміння у людей, які відстоювали право на вільне життя свого народу?
Хотів би ще звернути увагу на те, що воїни УПА були не поодинокі в своїй боротьбі. В Європі під час війни були ще кілька подібних армій. У Литві, Польщі, Югославії, Греції. І саме українська армія УПА довше всіх боролася. Їй вдалося протриматися до 1953 року.
Незважаючи на те, що проти неї застосовувалися всі методи боротьби. Від виселення населення з сільських місцевостях, яке підтримувало боротьбу хлопців УПА до розпилення літаками над місцевістю, де знаходилися бази УПА, вірусів тифу.

8.
Дмитро Донцов і сьогодні залишається в шерензі борців за Нову, Незалежну Україну. У статті «Перед кінцем більшовизму (1917- 1967рр)» він наполегливо рекомендував майбутнім політичним і державним діячам, які стануть на чолі України у період розпаду радянської імперії, врахувати гіркий досвід їх попередників, зайняти чітку й принципову позицію в українсько - російських взаєминах, не дати себе ввести в оману демократичними гаслами і всілякими обіцянками.
На жаль, його рекомендації сьогодні в Україні не почуті. Тому так і живемо. Кожний раз на наступних виборах вибираємо людей, які думають про що завгодно, тільки не про Українську Державу.
Коли дивишся на 450 депутатів Верховної Ради, Уряд і Президента, то бачиш, що вони займаються усілякими справами, тільки не думають про добробут власного народу.
Сьогодні влада на Україні найгірша за всі 20 років незалежності, хоча і попередники були не кращі. Відверта антиукраїнська пропаганда на телебаченні і в засобах масової інформації, існують партії, які постійно і наполегливо ведуть пропаганду проти української держави, міністр освіти відвертий українофоб. З уст посадових осіб, що не слово, то відверта брехня. Цей ряд можна продовжити безкінечно.
Але свій нарис я хочу завершити оптимістично. Коли в свій час піднявся Дмитро Донцов, на Україні він був майже один. А сьогодні, завдячуючи його діяльності, нас багато і нас не подолати!
Україна стане європейською державою!



Віталій Шевченко, шеф-редактор журналу "Запорізький край"
Категорія: Мої статті | Додав: rostik (28.12.2011)
Переглядів: 224 | Теги: Хто такий Дмитро Донцов? | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: